Інформація про насильство

ВИДИ НАСИЛЬСТВА ЩОДО ДІТЕЙ

Насильство над дітьми або жорстоке поводження з дітьми – це фізичне, психологічне, сексуальне насильство або відсутність виховання та піклування над дітьми батьками, особами-опікунами чи сторонніми людьми, які займаються доглядом за дітьми. Насильство над дітьми може включати в себе будь-яку дію насильницького характеру, нехтування, зловживання а нездатність, небажання чи невміння виховання і турботи за дітьми від батьків чи інших осіб, що призводить до фактичної або потенційної шкоди дитині. Може мати місце в сім’ї, місці проживання дитини, на вулиці або в організаціях, школах чи громадах, з якими дитина взаємодіє.

НАЙБІЛЬШ ПОШИРЕНІ ВИДИ НАСИЛЬСТВА СТОСОВНО ДІТЕЙ

Фізичне насильство – нанесення дитині батьками чи особами, що їх замінюють, вихователями чи іншими особами фізичних травм, різних тілесних ушкоджень, що завдають збиток здоров’ю дитини, порушують її розвиток або й позбавляють життя. Ці дії можуть здійснюватися у формі побиття, катування, штовхань, у вигляді ударів, ляпасів, припікання гарячими предметами, рідинами, запаленими цигарками, у вигляді укусів та використання різноманітних предметів як знаряддя насильства. Фізичне насильство – це також і залучення дитини до вживання наркотиків, алкоголю, пропонування їй отруйних речовин або медичних препаратів, які викликають одурманювання (наприклад, снодійного, не виписаного лікарем), а також спроби удушення чи втоплення дитини, в тому числі новонародженої, через небажану вагітність матері або емоційний та післяродовий стрес.

Ознаки фізичного насильства щодо дітей:

• синяки або поламані кістки;

• відбитки предметів/предмета;

• синець або поріз, якому немає пояснень;

• наявність залисини на окремих ділянках голови, рубці на окремих

ділянках шкіри;

• боязнь дорослих, особливо батьків;

• агресія;

• боязнь фізичного контакту, такого як рукостискання, обійми, будьякого дотику.

Примітка

Необхідно усвідомлювати, що фізичне насильство – це фізичний напад

(катування), воно майже завжди супроводжується словесними образами і

психічною травмою. У деяких родинах як дисциплінарну міру використовують

різні види фізичного покарання – від потиличників та ляпасів до побиття

ременем чи сторонніми предметами.

Сексуальне насильство – це будь-які сексуальні стосунки/взаємодія з дитиною, в яких дитина використовується дорослим або іншою дитиною для задоволення сексуальних потреб.

Видами сексуального насильства щодо дітей є:

• статеві зносини (коїтус), оральний і анальний секс, взаємну мастурбацію, інші тілесні контакти із статевими органами;

• оголення перед дитиною статевих органів і сідниць, підглядання за нею, коли дитина цього не підозрює: під час роздягання, відправлення природних потреб. Такий вид насильства може здійснюватися тим, кому дитина довіряє, включаючи батька, брата/сестру, далекого родича, друга, вчителя, старшого керівника або-будь якого піклувальника; будь-яка особа, наділена владою, повноваженнями і функцією контролю над дитиною;

• використання дитини для сексуальної стимуляції дорослого;

• сексуальна експлуатація для виготовлення дитячої порнографії або роботи в проституції;

• розбещення, тобто залучення до спостереження за статевим актом, перегляду порнографії, відправлення текстових повідомлень сексуального

характеру;

• демонстрація статевих органів, у тому числі, коли мама проходить у ванну без одягу або ж дорослий відправляє дитині оголені фото/відео;

• еротизована ласка і турбота; як варіанти елементи такої турботи: поцілунки з дитиною у губи або коли батьки миють досить дорослих дітей чи сплять з ними в одному ліжку;

Ознаки сексуального насильства щодо дітей:

• таємність;

• надмірна зацікавленість чи обізнаність у сексуальній темі та

предметах, що з нею пов’язані;

• надмірний прояв уваги до всього, що пов’язане з сексуальною темою;

• побоювання певної людини чи члена сім’ї;

• надмірна піддатливість

• агресія;

• біль при сечовипусканні;

• ускладнення при ходьбі чи сидінні;

• нетримання сечі;

• анальний чи вагінальний свербіж, висипи, синці, кровотечі, біль.

Примітка

Згідно з різними дослідженнями, в середньому до 80 % випадків

насильства здійснюють добре відомі дитині дорослі, з них близько 40 % –

дуже близькі до дитини родичі чи батьки. Про 90 % злочинів ніколи не

повідомляють в поліцію. Причини мовчання найрізноманітніші: страх та/

або сором дитини; недовіра батьків до слів дитини; страх дитини втратити

близького дорослого, який дає увагу, турботу і часто подарунки; небажання

мами відмовлятися від стосунків із чоловіком; залежність сім’ї від педофіла

(наприклад, батька та чоловіка).

Психологічне насильство щодо дітей – постійна, систематична чи періодична словесна образа дитини; погрози, приниження її людського достоїнства з боку батьків, опікунів, учителів, вихователів, сторонніх людей; демонстрація нелюбові, ворожості до дитини; обвинувачення її в тому, у чому вона не винна. До цього виду насильства належать також постійна неправда, обман дитини у результаті чого вона втрачає довіру до дорослого, а також ситуації, коли вимоги до дитини не відповідають її віковим можливостям.

Ознаки психологічного (емоційного) насильства щодо дітей:

• відставання у порівнянні з однолітками у фізичному та соціальному

розвитку;

• порушення мови, сну, прийому їжі;

• систематичне повторювання дій, зокрема – розкачування, смоктання

пальців, кусання;

• відсутність зосередження та уваги;

• відсутність інтересу чи емоцій;

• депресія або віддаленість;

• агресія.

Примітка

Згідно з різними дослідженнями, в середньому до 80 % випадків

насильства здійснюють добре відомі дитині дорослі, з них близько 40 % –

дуже близькі до дитини родичі чи батьки. Про 90 % злочинів ніколи не

повідомляють в поліцію. Причини мовчання найрізноманітніші: страх та/

або сором дитини; недовіра батьків до слів дитини; страх дитини втратити

близького дорослого, який дає увагу, турботу і часто подарунки; небажання

мами відмовлятися від стосунків із чоловіком; залежність сім’ї від педофіла

(наприклад, батька та чоловіка).

Економічне насильство щодо дітей – відсутність належного забезпечення основних потреб дитини в їжі, одязі, житлі, вихованні, медичній допомозі з боку батьків чи осіб, їх що заміняють, у силу об’єктивних причин (бідність, психічні хвороби, недосвідченість) і без таких. Типовим прикладом зневажливого ставлення до дітей є залишення їх без догляду, що часто призводить до нещасних випадків, отруєнь та інших небезпечних для життя і здоров’я дитини наслідків.

Ознаки економічного насильства щодо дітей:

• брудний та пошкоджений одяг, невідповідний до сезону;

• безсоння;

• недотримання гігієнічних норм;

• медичні проблеми, які не піддаються лікуванню;

• ховання або крадіжка їжі;

• відсутність або низький рівень соціальних навичок;

• бездоглядність;

• нездатність до навчання, невідповідність розумових здібностей

віковим нормам.

Відсутність турботи (як різновид економічного насильства щодо дитини) – це нехтування основними потребами дитини (в їжі, одязі, житлі, медичній допомозі або нагляду) з боку батьків або інших причетних людей, що несе відповідальність за дитину, в результаті чого здоров’я, безпека та благополуччя дитини виявляються під загрозою. До ознак відсутності піклування відноситься постійне невідвідування дитиною школи, жебрацтво, крадіжки дитиною грошей або їжі, брудна шкіра або одяг, відсутність сезонного одягу. Зневага інтересами і потребами дитини (нехтування) - відсутність належного забезпечення основних потреб дитини в їжі, одязі, житлі, вихованні, медичній допомозі з боку батьків чи осіб, що їх замінюють, у силу об’єктивних причин (бідність, психічні хвороби, недосвідченість) і без таких. Типовим прикладом зневажливого ставлення до дітей є залишення їх без догляду, що часто призводить до нещасних випадків, отруєнь та інших небезпечних для життя і здоров’я дитини наслідків.

Ознаки фізичної занедбаності (незадоволення основних фізичних потреб дитини в їжі, одязі, гігієні, житлі):

• брудний та пошкоджений одяг, невідповідний до сезону;

• безсоння;

• недотримання гігієнічних норм;

• медичні проблеми, які не піддаються лікуванню;

• ховання або крадіжка їжі;

• відсутність або низький рівень соціальних навичок;

• бездоглядність;

• нездатність до навчання, невідповідність розумових здібностей

віковим нормам.

Примітка

Занедбані та недоглянуті діти можуть страждати затримками фізичного

та психосоціального розвитку, що може стати причиною психопатологій та

порушення нейропсихологічних функцій, в тому числі виконавчих функцій,

уваги, мови, пам’яті та соціальних навичок. За даними досліджень, діти, які

пережили відсутність турботи, як правило, згодом не сприймають дорослих

як джерело безпеки і демонструють підвищену агресивність та гіперактивність,

що може перешкодити формуванню здорової та міцної прихильності до

рідних і прийомних батьків чи сторонніх людей в цілому. Адаптуючись до

насильницького або неуважного батьківства або опікунства, такі діти стають

настороженими і недовірливими; часто відзначають їх нещирість та

схильність до маніпуляцій. Жертви відсутності піклування згодом можуть

зазнавати труднощів при зав’язуванні та підтримці дружніх і романтичних

стосунків в результаті нестачі прив’язаностей в дитинстві.

ПРАВОВІ ЗАСАДИ ПРОТИДІЇ НАСИЛЬСТВУ ЩОДО ДІТЕЙ ТА

СИСТЕМА ОРГАНІВ ЗАПОБІГАННЯ ДИТЯЧОМУ НАСИЛЬСТВУ

Правові відносини щодо захисту прав дітей від злочинного посягання, в тому числі насильства щодо дітей, його запобігання та протидії урегульовані на рівні наступних правових актів:

Конституція України

У статті 52 Конституції вказано, що діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Будьяке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом.

Сімейний кодекс України

Сімейний кодекс України визначає основні засади шлюбу, права та обов’язки батьків, дітей та інших членів сім’ї, а також окреслює правові наслідки щодо невиконання ними цих обов’язків та порушення прав. Основні обов’язки батьків щодо виховання дітей визначені у статті 150 даного кодексу. Відповідно до вимог цієї статті батьки, зокрема, зобов’язані піклуватися про здоров’я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, а також її поважати. Забороняються будь-які види експлуатації

батьками своєї дитини, фізичні покарання, та застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини. Відповідно до норм сімейного законодавства сама дитина, у разі порушення її прав та інтересів, може звернутися за їх захистом до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій, а у разі досягнення чотирнадцятиліття - безпосередньо до суду. Порушення прав та інтересів дитини та жорстоке поводження з нею, за сімейним законодавством може бути підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 дає вичерпний перелік таких підстав). Слід зауважити, що коли судом при розгляді справ про позбавлення батьківських прав буде виявлено у діях батьків або одного з них ознаки злочину, правовідносини

переходять з ініціативи суду у сферу кримінального законодавства.

Кримінальний кодекс України

Так, Кримінальним кодексом України (далі – ККУ) визначаються види злочинів, які пов’язані із жорстоким поводженням з дітьми, зокрема:

домашнє насильство (стаття 126-1 ККУ), побої й мордування (стаття 126ККУ), катування (стаття 127 ККУ), доведення до самогубства (стаття 120ККУ), умисне тяжке тілесне ушкодження (стаття 121 ККУ), умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (стаття 122 ККУ), погроза вбивством (стаття 129 ККУ), неналежне виконання обов’язків щодо охорони життя та здоров’я дітей (стаття 137 ККУ), експлуатація дітей (стаття 150 ККУ), використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом (стаття 150-1 ККУ), зґвалтування (стаття 152 ККУ), сексуальне насильство (стаття 153 ККУ), примушування до вступу в статевий зв’язок (стаття 154 ККУ), статеві зносини з особою, яка не досягла шістнадцятирічного віку (стаття 155 ККУ), розбещення неповнолітніх (стаття 156 ККУ), злісне невиконання обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування (стаття 166 ККУ), втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність (стаття 304 ККУ), схиляння до вживання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів

(стаття 315 ККУ), спонукання неповнолітніх до застосування допінгу (стаття 323 ККУ), схиляння неповнолітніх до вживання одурманюючих засобів (стаття 324 ККУ).

Кодекс України про адміністративні правопорушення

Так, Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі – КУАП) визначаються види правопорушень, які пов’язані із вчиненням насильства щодо дітей – стаття 173-2. Вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, невиконання термінового заборонного припису або неповідомлення про місце свого тимчасового перебування); вчинення цькування (булінгу) - стаття 173-4. Булінг (цькування) учасника освітнього процесу; та щодо невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов’язків щодо виховання дітей – ст. 184 КУАП.

Закон України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року № 2402-II.

В Законі визначено загальнонаціональні пріоритети щодо розвитку державної політики, спрямованої на належне забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров’я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні, в тому числі захисту від протиправних посягань щодо дитини. Законом урегульовано наступні правові категорії (поняття): дитина, дитинство, охорона дитинства, права та обов’язки дитини, способи забезпечення найкращих інтересів дитини, жорстоке поводження з дитиною, та ін. В Закону урегульовані питання захисту прав та інтересів дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах; захисту дітей, які постраждали від сексуального насильства або стали його свідками (очевидцями); в тому числі окремо визначено правові гарантії захисту дітей, які перебувають у зоні воєнних дій і збройних конфліктів, та дітей, які постраждали внаслідок воєнних дій і збройних конфліктів.

Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Закон є основним нормативним актом, який регулює організаційноправові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства (в тому числі захист прав та інтересів дітей). Законом урегульовано наступні правові категорії (поняття): домашнє насильство, види домашнього насильства, «дитина, яка постраждала від домашнього насильства (далі – постраждала дитина)», - особа, яка не досягла 18 років та зазнала домашнього насильства у будь-якій формі або стала свідком (очевидцем) такого насильства;; «протидія домашньому насильству» – система заходів, що здійснюються органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, а також громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, та спрямовані на припинення домашнього насильства, надання допомоги та захисту постраждалій особі, відшкодування їй завданої шкоди, а також на належне розслідування випадків домашнього насильства, притягнення до відповідальності кривдників та зміну їхньої поведінки;

Конвенція ООН про права дитини

Конвенція ООН про права дитини, ратифікована Постановою Верховної Ради України 27.02.1991 р. є основним міжнародним правовим документом спрямованим на подолання насильства над дітьми та покликаним захищати їхні права. Статтею 19 цієї Конвенції передбачено, що держави-учасниці вживають всіх необхідних законодавчих, адміністративних, соціальних і просвітніх заходів з метою захисту дитини від усіх форм фізичного та психологічного насильства, образи чи зловживань, відсутності піклування чи недбалого і брутального поводження та експлуатації, включаючи сексуальні зловживання, з боку батьків, законних опікунів чи будь-якої іншої особи, яка турбується про дитину. Такі заходи захисту, у випадку необхідності, включають ефективні процедури для розроблення соціальних програм з метою надання необхідної підтримки дитині й особам, які турбуються про неї, а також здійснення інших форм запобігання, виявлення, повідомлення, передачі на розгляд, розслідування, лікування та інших заходів у зв’язку з випадками жорстокого поводження з дитиною, зазначеними вище, а також, у випадку необхідності, для порушення початку судової процедури.

Закон України «Про ратифікацію Європейської конвенції про здійснення прав дітей»

Закон України «Про ратифікацію Європейської конвенції про здійснення прав дітей» (від 03.08.2006 р) є важливим документом, який спрямований на подальший розвиток умов для захисту прав та інтересів дитини. Ратифікація Конвенції є свідченням про готовність України дотримуватись міжнародно-правових стандартів у сфері захисту прав дітей, зокрема дітей, що постраждали від насилля. Національне законодавство України також містить положення, які покликані захищати дитину від насильства в сім’ї та регламентують діяльність державних органів щодо попередження і припинення насильства в сім’ї. Також прийняття Постанови Кабінету Міністрів України «Про виконання на території України Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей» (від 10.07.2006 р. № 952) дає можливість долучитися до міжнародно-правового механізму впорядкованого повернення дітей, яких незаконно вивозять або утримують за кордоном.

Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку взаємодії суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству і насильству за ознакою статі»

Даним підзаконним нормативним актом визначено визначено механізм взаємодії суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству і насильству за ознакою статі (далі – суб’єкти), спрямованої на забезпечення комплексного інтегрованого підходу до подолання насильства та сприяння реалізації прав осіб, постраждалих від насильства (далі – постраждалі особи), шляхом запобігання насильству, ефективного реагування на факти насильства, надання допомоги та захисту постраждалим особам, забезпечення відшкодування заподіяної шкоди, належного розслідування фактів насильства та притягнення кривдників до передбаченої законом відповідальності. Окремо слід зауважити, що п. 36 цього Порядку визначено алгоритм дій уповноваженого підрозділу органу Національної поліції особи щодо розгляд заяв про вчинення відносно особи насильства в сім’ї.

СИСТЕМА ОРГАНІВ ЗАПОБІГАННЯ ДИТЯЧОМУ НАСИЛЬСТВУ

Органи державної (публічної) влади, які вживають заходів щодо запобігання дитячому насильству можна поділити на дві групи:

- органи безпосередньої компетенції

- органи, які сприяють запобіганню дитячому насильству.

Примітка

Перелік органів та установ, на які покладаються функції із здійснення заходів у сфері запобігання та протидії дитячому насильству визначений в статті 6 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». До органів та установ, на які покладаються основні функції із здійснення заходів у сфері запобігання та протидії дитячому насильству належать:

- Служби у справах дітей

- Уповноважені підрозділи органів Національної поліції України

До повноважень служб у справах дітей у сфері запобігання та протидії домашньому насильству стосовно дітей належать:

 розроблення та виконання заходів із захисту прав та законних інтересів постраждалої дитини;

 розроблення та виконання заходів із захисту прав та законних інтересів дитини-кривдника;

 прийом та розгляд заяв і повідомлень про домашнє насильство стосовно дітей та за участю дітей, у тому числі повідомлень, що надійшли до кол-центру з питань запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей;

 інформування постраждалої дитини, її батьків, інших законних представників, якщо вони не є кривдниками дитини, про права, заходи та послуги, якими вони можуть скористатися;

 інформування дитини-кривдника, її батьків, інших законних представників про права дитини, заходи та послуги, якими вони можуть скористатися;

 влаштування дитини в центр соціально-психологічної реабілітації дітей, притулок для дітей служби у справах дітей, інші установи для дітей незалежно від форми власності та підпорядкування, в яких створені належні умови для проживання, виховання, навчання та реабілітації дитини відповідно до її потреб, а також здійснення контролю за умовами її перебування та надання допомоги у разі неможливості проживання дитини із своїми батьками, іншими законними представниками у зв’язку із вчиненням домашнього насильства стосовно цієї дитини або за її участі;

 проведення профілактичної роботи з батьками, іншими законними представниками дитини із запобігання домашньому насильству стосовно дітей та за участю дітей;

 порушення перед органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування питання про притягнення до відповідальності згідно із законом посадових осіб у разі невиконання або неналежного виконання ними обов’язків під час виявлення фактів домашнього насильства, роботи з постраждалою дитиною, дитиною-кривдником;

 взаємодія з іншими суб’єктами, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству стосовно дітей;

 здійснення інших передбачених законодавством заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству стосовно дітей чи за участю дітей;

 звітування центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, про результати здійснення повноважень у цій сфері у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству.

Уповноважені підрозділи органів Національної поліції України

До уповноважених підрозділів органів Національної поліції України належать підрозділи ювенальної превенції (далі - підрозділи ЮП), які діють на підставі Інструкції з організації роботи підрозділів ювенальної превенції Національної поліції України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 19.12.2017 № 1044.

До повноважень уповноважених підрозділів органів Національної поліції України у сфері запобігання та протидії домашньому насильству належать:

 виявлення фактів домашнього насильства щодо дітей та своєчасне реагування на них;

 прийом і розгляд заяв та повідомлень про вчинення домашнього насильства щодо дітей, у тому числі розгляд повідомлень, що надійшли до кол-центру з питань запобігання та протидії домашньому насильству щодо дітей, вжиття заходів для його припинення та надання допомоги постраждалим від насильства дітям з урахуванням результатів оцінки ризиків у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері запобігання та протидії

домашньому насильству, спільно з Національною поліцією України;

 інформування постраждалих осіб про їхні права, заходи і соціальні послуги, якими вони можуть скористатися;

 винесення термінових заборонних приписів стосовно кривдників ;

 взяття на профілактичний облік кривдників та проведення з ними профілактичної роботи в порядку, визначеному законодавством;

 здійснення контролю за виконанням кривдниками спеціальних заходів протидії домашньому насильству щодо дітей протягом строку їх дії;

 взаємодія з іншими суб’єктами, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству щодо дітей.

До органів, які сприяють запобіганню дитячому насильству можна віднести:

 Органи управління освітою, навчальні заклади, установи та

організації системи освіти;

 Органи охорони здоров’я, установи та заклади охорони здоров’я;

 Центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги;

 Уповноважені органи з питань пробації;

 Центри соціальних служб;

 Притулки для дітей;

 Центри соціально-психологічної реабілітації дітей;

 Соціально-реабілітаційні центри (дитячі містечка);

 Центри соціально-психологічної допомоги;

 Територіальні центри соціального обслуговування (надання соціальних

послуг);

 Інші заклади, установи та організації, які надають соціальні послуги

постраждалим особам.

До повноважень органів управління освітою у сфері запобігання та протидії домашньому насильству щодо дітей відповідно до компетенції належать:

 забезпечення впровадження в навчально-виховний процес на всіх освітніх рівнях, у тому числі включення до навчальних програм і планів, питань запобігання та протидії домашньому насильству щодо дітей;

 забезпечення включення до освітньо-професійних програм під час встановлення державних стандартів освіти питань запобігання та протидії домашньому насильству щодо дітей;

 участь у підготовці (перепідготовці, підвищенні кваліфікації) фахівців, які представляють суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству щодо дітей;

 забезпечення включення до навчальних та виховних програм питань запобігання та протидії домашньому насильству щодо дітей;

 методичне забезпечення навчальних закладів з питань запобігання та протидії домашньому насильству щодо дітей.

До функцій навчальних закладів та установ системи освіти під час здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству щодо дітей можна віднести:

 проводять з учасниками навчально-виховного процесу виховну роботу із запобігання та протидії домашньому насильству;

 повідомляють не пізніше однієї доби службу у справах дітей, уповноважені підрозділи органів Національної поліції України у разі виявлення фактів домашнього насильства стосовно дітей або отримання відповідних заяв чи повідомлень;

 проводять інформаційно-просвітницькі заходи з учасниками навчально-виховного процесу з питань запобігання та протидії домашньому насильству, у тому числі стосовно дітей та за участю дітей, приділяючи особливу увагу формуванню небайдужого ставлення учнів до постраждалих дітей, усвідомлення необхідності невідкладного інформування вчителів про випадки домашнього насильства, що стали їм відомі, повідомлення про такі випадки до кол-центру з питань запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей;

 організовують роботу практичного психолога та/або соціального педагога з постраждалими дітьми;

 взаємодіють з іншими суб’єктами, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству.

До повноважень органів охорони здоров’я у сфері запобігання та протидії домашньому насильству щодо дітей належать:

 розроблення та затвердження стандарту надання медичної допомоги постраждалим дітям, які постраждали від домашнього насильства;

 затвердження порядку проведення та документування результатів медичного обстеження постраждалих дітей.

Установи і заклади охорони здоров’я під час здійснення заходів у сферізапобігання та протидії домашньому насильству щодо дітей:

 повідомляють уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про виявлення ушкоджень, що могли виникнути внаслідок вчинення домашнього насильства щодо дітей, а в разі виявлення ушкоджень у дитини - також службу у справах дітей;

 у разі виявлення тілесних ушкоджень у дитини забезпечують в установленому порядку проведення медичного обстеження постраждалих осіб;

 у разі виявлення ушкоджень сексуального характеру направляють дитину на тестування на ВІЛ-інфекцію;

 надають медичну допомогу дитині з урахуванням індивідуальних потреб;

 взаємодіють з іншими суб’єктами, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству щодо дітей.

До спеціалізованих служб підтримки постраждалих від насильствадітей належать:

 притулки для постраждалих дітей;

 центри медико-соціальної реабілітації дітей;

 кол-центр з питань запобігання та протидії домашньому насильству стосовно дітей;

 заклади та установи, призначені виключно для дітей, які постраждали від насильства.

Контактні дані спеціалізованих служб підтримки постраждалих від

насильства дітей

Урядовий центр з протидії насильству – 15-47;

Ла Страда «Гаряча лінія» для дітей: 0-800-500-225, 116-111 (з мобільного);

«Гаряча лінія» безоплатної правової допомоги: 0-800-213-103;

Примітка

Дитина вправі особисто звернутися до органу опіки та піклування,

служби у справах дітей, центру соціальних служб, кол-центру з питань

запобігання та протидії домашньому насильству, інших уповноважених

органів за захистом своїх прав, свобод і законних інтересів.

ПРИЧИНИ ТА НАСЛІДКИ ВЧИНЕННЯ НАСИЛЬСТВА

ПО ВІДНОШЕННЮ ДО ДІТЕЙ В СІМ’Ї

Виявлення причин вчинення насильства по відношенню до дітей в сім’ї є не правовою а соціально-психологічною категорію, тому не можливо законодавчо закріпити фактори, які зумовлюють вчинення такого насильства. Тільки системний аналіз методик виявлення причин вчинення насильства по відношенню до дітей в сім’ї дає можливість їх узагальнення.

Серед причин вчинення насильства по відношенню до дітей в сім’ї можна відилити наступні:

 низький соціальний статут батьків (часткова зайнятість, малий дохід, відсутність постійного життя, неналежні побутові умови існування);

 зловживання алкогольними напоями або наркотичними засобами батьками або одного з батьків;

 особистісні якості батьків (агресивність, авторитарність);

 сприйняття дитини як прибічника однієї із сторон конфлікту в сім’ї (частіше матері);

 відсутність у батьків позитивного прикладу поводження з дітьми (замкнутість, відсутність спілкування з іншими сім’ями);

 фізичні чи психічні вади батьків (розумова відсталість, психічні захворювання тощо);

 невміння виховувати дітей (відсутність елементарних педагогічних знань щодо розвитку дитини);

 незнання своїх прав та обов’язків щодо дітей, незнання прав та потреб дітей (сприйняття дітей як особистої власності, ігнорування їх потреб, викликаних віком та особистими характеристиками);

 відсутність почуття відповідальності за них (відсутність зацікавленності в розвитку дитини, відсутність інтересу до розуміння і розвитку їх талантів, навиків, прагнень в житті);

 невміння долати сімейні та життєві кризи;

 відсутність самореалізації (низький рівень задоволення особистого статусу в суспільстві, не можливість належного матеріального забезпечення);

 недостатня соціалізація батьків (низький рівень культури спілкування, низький рівень комінукабельності);

 нерозуміння цінності дитини (дитина сприймається не як особистість, а як особа яка зобов’язана за те, що батьки привели їх у світ, годують, одягають, навчають та утримують);

 нерозуміння батьками своєрідності особистісного розвитку дитини;

 неприйняття дорослими дитячої індивідуальності;

 невідповідність вимог і очікувань батьків можливостям і потребам дітей;

 невідповідність виховання в різні вікові періоди;

 непослідовність у взаєминах дорослих і дітей;

 неузгодженість змісту, цілей і засобів виховання між батьками.

НАСЛІДКИ ВЧИНЕННЯ НАСИЛЬСТВА ПО ВІДНОШЕННЮ ДО ДІТЕЙ В СІМ’Ї

Розрізняють наближені та віддалені наслідки вчинення насильства по відношенню до дітей в сім’ї. До наближених наслідків вчинення насильства по відношенню до дітей в сім’ї належать:

 фізичні травми;

 ушкодження;

 блювота, головний біль, втрата свідомості, характерні для синдрому струсу, що розвивається в маленьких дітей, яких беруть за плечі і сильно трясуть;

 з’являється крововилив в очні яблука;

 гострі психічні порушення у відповідь на будь-який вид агресії, особливо на сексуальну, які проявлятися у прагненні кудись тікати, сховатися або глибокій загальмованості, зовнішній байдужності. У будьякому випадку, дитина охоплена надзвичайним страхом, тривогою та гнівом;

 у старшому віці можливий розвиток депресії з почуттям власної

нікчемності, неповноцінності.

Віддалені наслідки – це порушення фізичного і психічного розвитку, соматичні захворювання, особистісні та емоційні порушення, соціальна невлаштованість. До віддалених наслідків вчинення насильства по відношенню до дітей в сім’ї слід віднести:

• головний біль;

• погіршення зору;

• інвалідність;

• розлади харчування та сну;

• депресія та високій рівень тривожності;

• фобії та панічні розлади;

• відчуття сорому та провини;

• низька самооцінка;

• різноманітні психосоматичні захворювання (хронічні захворювання легень, хвороби печінки, ішемічна хвороба серця, ожиріння тощо);

• вживання алкоголю та інших психоактивних речовин;

• небезпечна сексуальна поведінка;

• проблеми репродуктивного здоров’я (сексуальна дисфункція, гінекологічні захворювання, інфекції, що передаються статевим шляхом, в т.ч. ВІЛ/СНІД, безпліддя, ускладнення в період вагітності/викидень, небажана вагітність тощо);

• передчасна смерть внаслідок: самогубства, СНІДу, вживання алкоголю та інших психоактивних речовин тощо.

Віддалені наслідки вчинення насильства по відношенню до дітей в сім’ї можна класифікувати та охарактеризувати за наступними групами:

Порушення фізичного і психічного розвитку – у більшості дітей, що живуть у родинах, де застосовуються важкі фізичні покарання, лайка на адресу дитини і є «методами виховання», чи в родинах, де діти позбавлені тепла, уваги, наприклад у родинах батьків-алкоголіків, наявні ознаки затримки фізичного і нервово-психічного розвитку. Закордонні фахівці назвали цей стан дітей «нездатністю до процвітання».

Діти, що зазнавали жорстокого ставлення до себе, часто відстають у рості, масі чи у тому та іншому від своїх однолітків. Вони пізніше починають ходити, говорити, рідше сміються, вони значно гірше встигають у школі, ніж їхні однолітки. У таких дітей часто спостерігаються «дурні звички»: кусання нігтів, розгойдування. Та й зовні діти, що живуть в умовах зневаги їхніх інтересів, фізичних й емоційних потреб, виглядають по-іншому, ніж діти, що живуть у нормальних умовах: у них припухлі, «заспані» очі, бліде обличчя, скуйовджене волосся, неохайність в одязі, інші ознаки гігієнічної занедбаності – педикульоз, висипання, неприємний запах від одягу і тіла.

Різні захворювання як наслідок насильцької поведінки щодо дітей – можуть носити специфічний для окремого виду насильства характер: наприклад, під час фізичного насильства наявні ушкодження частин тіла і внутрішніх органів різного ступеня тяжкості, переломи кісток. Під час сексуального насильства можуть бути захворювання, що передаються статевим шляхом: інфекційно-запальні захворювання геніталій, сифіліс, гонорея, СНІД, гострі і хронічні інфекції сечостатевих шляхів, травми, кровотечі із статевих органів і прямої кишки, розриви прямої кишки і піхви,  (якщо ніяких захворювань органів черевної порожнини і малого таза не виявляється) біль внизу живота.

Незалежно від виду і характеру насильства у дітей можуть спостерігатися різні захворювання, що належать до психосоматичних: ожиріння чи, навпаки, різка втрата ваги, що обумовлено порушеннями апетиту. Під час емоційного (психічного) насильства нерідко бувають шкірні висипання, алергійна патологія, виразка шлунку. Часто в дітей розвиваються такі нервово-психічні захворювання, як тики, заїкуватість, енурез (нетримання сечі), енкопрез (нетримання калу), деякі діти повторно потрапляють у відділення невідкладної допомоги з приводу випадкових травм, отруєнь; Психічні особливості дітей, які постраждали від насильства –практично всі діти, що постраждали від жорстокого поводження і зневажливого ставлення, пережили психічну травму, в результаті чого вони мають визначені особистісні, емоційні і поведінкові особливості, що негативно впливають на їхнє подальше життя.

Діти, що зазнали різного роду насильства, самі стають агресивними, що найчастіше виливається на більш слабких: молодших за віком дітей, на тварин. Часто їхн агресивність виявляється в грі, часом спалахи їхнього гніву не мають видимої причини. Деякі з них, напроти, надмірно пасивні, не можуть себе захистити. І в тому, і в іншому випадку порушується контакт, спілкування з однолітками. У занедбаних, емоційно депривованих дітей прагнення будьяким шляхом привернути до себе увагу іноді виявляється у вигляді зухвалої, ексцентричної поведінки.

Діти, що пережили сексуальне насильство, здобувають невластиві віку пізнання про сексуальні стосунки, що проявляю в їхній поведінці, в іграх з іншими дітьми чи іграшками. Навіть маленькі діти, які постраждали від сексуального насильства, згодом самі можуть стати ініціаторами розпусних дій і втягувати в них велику кількість учасників. Найбільш універсальною і важкою реакцією на будь-яке, а не тільки сексуальне насильство, є низька самооцінка, що сприяє збереженню і закріпленню психологічних порушень, пов’язаних з насильством. Особистість з низькою самооцінкою переживає почуття провини, сорому. Для неї характерна постійна переконаність у власній неповноцінності, у тому, що «ти гірша за всіх». Внаслідок цього дитині важко домогтися поваги оточуючих, успіху, спілкування її з однолітками ускладнені. Серед цих дітей, спостерігаються часті депресії, навіть у дорослому віці. Це виявляється в приступах занепокоєння, безпричинної туги, почуття самотності, порушеннях сну. У старшому віці у підлітків, можуть спостерігатися спроби закінчити життя самогубством. Почуваючи себе нещасливими, знедоленими, пристосовуючись до ненормальних умов існування, намагаючись знайти вихід з ситуації, вони і самі можуть стати маніпуляторами. Це, зокрема, стосується сексуального насильства, коли в обмін на обіцянку зберігати таємницю і не ламати звичного сімейного життя, діти вимагають у дорослих ґвалтівників гроші, солодощі, подарунки;

Соціальні наслідки насильцької поведінки щодо дітей – шкода для жертви і для суспільства (два наслідки, що виявляються одночасно). Діти, що пережили будь-який вид насильства, відчувають труднощі соціалізації: у них порушені зв’язки з дорослими, немає відповідних навичок спілкування з однолітками, вони не мають достатнього рівня знань і ерудиції, щоб завоювати авторитет у школі тощо. Вирішення своїх проблем дітижертви насильства – часто знаходять у кримінальному, асоціальному середовищі, а це часто поєднано з формуванням у них пристрасті до алкоголю, наркотиків, вони починають красти і здійснювати інші протиправні дії. Дівчата нерідко починають займатися проституцією, у хлопчиків може порушуватися статева орієнтація. І ті й інші згодом відчувають труднощі у разі створення власної родини, вони не можуть дати своїм дітям досить тепла, оскільки не вирішені їхні власні емоційні проблеми.

Слід виокремлювати наслідки насильцької поведінки щодо дітей в залежності від їхніх вікових особливостей, а саме: Наслідки насильцької поведінки щодо дітей у ранньому віці - немовлята не реагують на розлуку з батьками, не виявляють ознак страху перед незнайомими людьми; не здатні розрізняти людей, значущих для них, та незнайомих; часто пасивні, апатичні, не реагують на оточуючих. Вони не дивляться в очі, не виявляють емоцій, коли до них хтось розмовляє, не в змозі привертати та утримувати увагу дорослих невербальними засобами; можуть розгойдуватися, битися головою об стіну тощо; постійно плачуть або не плачуть взагалі. Діти раннього віку часто не можуть сформувати прив’язаність до своїх основних вихователів (батьків) або мають нестійку прив’язаність, що характеризується відчуттям тривоги, плаксивістю. Вони часто не в змозі формувати ігрові навички, відмовляються від участі у грі, що може вплинути на формування їхніх стосунків з іншими дітьми. Вони

можуть ставати агресивними та завдавати шкоди іншим дітям; часто вважають себе «поганими».

Наслідки насильцької поведінки щодо дітей у дошкільному віці - проблеми щодо фізичного розвитку: недостатній для віку зріст, слабкий м’язовий тонус, погана координація рухів, незграбна хода; хворобливість (особливо захворювання верхніх дихальних шляхів), розлади кишковошлункового тракту; відсутність інтересу до рухливих ігор.

Когнітивний розвиток: дитина не говорить, або мова недостатньо розвинена та незрозуміла для оточуючих; слабка артикуляція або неправильне використання слів; труднощі в концентрації уваги, відсутність інтересів до оточуючих предметів, нездатність зосередитися.

Соціальний розвиток: нестійкі прив’язаності або їх відсутність; нерозбірливість у стосунках, нав’язливість, легковажність; недостатнє або досить бурхливе реагування на розлуку з батьками (іншими вихователями); емоційне відсторонення, ізольованість або відчуженість від дорослих та однолітків; соціальна незрілість у відносинах з однолітками (невміння взаємодіяти з іншими дітьми під час гри, ділитися, робити щось по черзі або домовлятися про щось, підвищена агресивність, прагнення командувати однолітками або конкурувати з ними); відсутність навичок та інтересу до участі в іграх, які вимагають уявлення та фантазії, утримування від будь-якої діяльності, пов’язаної з експериментуванням та дослідженнями довкілля.

Емоційний розвиток: часте відчуття страхів, нерідко безпричинна або знезначних причин душевна неврівноваженість; ознаки заниженої самооцінки та невпевненості у своїх силах, поганий контроль над своїми імпульсами, майже відсутність емоцій, пасивність та відсторонення; відсутність проявів «здорової» ініціативи, емоційна відчужуваність, ознаки емоційних розладів на кшталт тривожності, депресивного стану, емоційної нестабільності; вірогідність енурезу, смоктання великого пальця.

Наслідки насильцької поведінки щодо дітей у молодшому шкільному віці – діти не очікують (не шукають) допомоги дорослих, намагаються своїми діями та словам довести, що вони в змозі самостійно про себе подбати (що є фактично захисною реакцією, яка спричинена недовірою до дорослих); іноді не реагують на похвалу та позитивну увагу; діти намагаються виправдати очікування дорослих та беруть на себе їх зобов’язання. У них виникають проблеми при спілкуванні з однолітками (відчувають себе неповноцінними та не вартими спілкування з іншими, можуть мати низьку самооцінку, гостро реагують на сприйняття їх однолітками, можуть відчувати сором і розгублення, якщо їм здається, що вони не виправдовують очікування однолітків); можуть намагатися контролювати та експлуатувати інших дітей, командувати ними або залякувати. У таких дітей можуть виникати труднощі у навчанні, їх лякає шкільне середовище, в якому необхідно виконувати численні правила, вони часто не здатні концентруватися на виконанні завдань, для них характерні часті емоційні сплески, нездатність спокійно працювати на уроках. Вони схильні до асоціальних проявів – б’ють інших дітей, вживають ненормативну лексику, пошкоджують речі, говорять неправду, крадуть тощо.

Наслідки насильцької поведінки щодо дітей у підлітковому віці – рівень емоційного розвитку не відповідає фізичному (емоційно дитина виявляє високий рівень обізнаності щодо статевих відносин та готовність до них при фізичній незрілості, погано розуміє себе й оточуючих і не може описати, чим відрізняється від інших людей). Дитина соромиться свого тіла, одягається невідповідно до розміру чи обставин – або в занадто великий, яким намагається прикрити свої частини тіла, або в занадто відвертий одяг. Як правило, самооцінка є заниженою чи завищеною (підлітки, які в результаті насилля мали травми, після яких залишилися шрами чи каліцтво, в переважній більшості мають низьку самооцінку, через що нерідко перебільшують значимість дорослої людини). Іноді дитина не ідентифікує себе зі своїми однолітками, однак не має довірливого ставлення до дорослих, є замкнутою.

Факт статевого дозрівання сприймається (особливо дівчатками) як наслідок спричиненої раніше фізичної шкоди. Про наявність серйозних психологічних проблем свідчать виникнення розладів шлунку, зокрема такі захворювання як анорексія та булемія. Свідченням сексуального насильства над дитиною може бути її сприйняття себе як «зіпсованої» людини, внаслідок чого вона має сильне відчуття сорому та провини, негативне ставлення до власного тіла. В неї відсутня самоповага. Вона має недовіру до інших, боїться осіб протилежної статі та фізичних контактів, подібних до обіймів чи дотиків. Як захисна реакція на дисфункційну ситуацію в сімейному оточенні для дитини стає характерною проблемна поведінка: вона нерегулярно відвідує школу, порушує дисципліну, буває надмірно агресивною, безпідставно критикує батьків та близьке оточення.

Окремо виділяють різні, залежно від віку дитини, й психологічнінаслідки насильства:

 у дошкільників, що пережили сексуальне насильство, загальними симптомами є тривога, нічні кошмари, загальний посттравматичний стресовий розлад, «уникаюча поведінка», депресія, боязкість, агресія, антисоціальна і неконтрольована поведінка, невідповідна віку сексуальна поведінка;

 для дітей шкільного віку характерні такі реакції, як страх, невротичні розлади, агресія, нічні кошмари, труднощі у навчанні, гіперактивність (знаходячись у постійній напрузі вдома, дитина не може стримуватися в школі, де немає людей, агресію з боку яких вона боїться) і регресивна поведінка;

 у підлітків частіше спостерігаються депресії, суїцидальна та самоушкоджуюча поведінка, соматичні скарги, протиправні дії, втечі з дому і зловживання наркотичними речовинами.

Також слід виокремити опоседковані наслідки домашнього насильства для дітей (у випадках коли насильство вчиняється щодо одного із батьків), зокрема:

 Діти скривджених матерів у 6 разів частіше намагаються накласти на себе руки, 50 % їх схильні до зловживань наркотиками та алкоголем.

 Майже 100 % матерів, які зазнали насильства, народили дітей хворими (переважно з неврозами, заїканням, енурезом, церебральним паралічем, із порушеннями психіки).

 Практично всі бездомні діти – жертви домашнього насильства: психологічного, фізичного та сексуального. Саме від наруги або для припинення насильства діти втікають на вулицю.

 Іноді діти бувають утягнутими в домашнє насильство, коли намагаються захистити своїх матерів від знущання. Намагаючись захистити свою матір підлітки можуть тяжко поранити чи вбити батька. Значна кількість цих дітей потрапляє у виховнотрудові колонії для неповнолітніх.

 У 55 % випадках, коли чоловіки б’ють своїх партнерок, вони також ображають своїх дітей. Крім того, побита мати так морально і фізично страждає, що не може належним чином піклуватись про дітей.

 Жінки – жертви домашнього насильства починають виявлять відчуженість або ворожість у ставленні до дітей.

Внаслідок домашнього насильства у дітей відбуваються не лише серйозні викривлення психосексуального розвитку дитини, а й порушується розвиток базового почуття самостійної та здорової ідентичності, адекватного оцінювання реальності. В результаті насильства дитині завдаються тяжкі  травми, які мають згубні наслідки для її подальшого фізичного та психічного здоров’я, при чому хлопці страждають не менше за дівчат. Для суспільства це небезпечно тим, що діти, які були жертвами або свідками насильства в сім’ї, переносять цей негативний досвід у власне життя. У суспільстві росте потенційний агресор або жертва – людина, яка вважає за норму, що інших можна принижувати, а «за необхідності» й бити. Статистичні дані діяльності Національної поліції за останні 5 років свідчать, що із 100 випадків викликів поліції за фактом домашнього насильства 30 % з них пов’язані з вчиненням насильства щодо дітей, що вказує на досить високий ризик завдання невідворотної шкоди дитині, яка може в подальшому призвести до важких наслідків – вчинення суєцидів, залишення дитиної сім’ї та зайняттям бродяжництвом, втягнення дитини в протиправну (в тому числі злочинну діяльність). У зв’язку з цим на загальнодержавному рівні мають бути

розроблені, а більше ефективно впроваджуватись програми реабілітації дітей,які стали жертвами насильства в сім’ї.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВЧИНЕННЯ НАСИЛЬСТВА

ПО ВІДНОШЕННЮ ДО ДІТЕЙ В ЗАКЛАДАХ ОСВІТИ

Насильство в закладах освіти має різну природу і характер, проявляється як у формі одноразових насильницьких дій, так і у вигляді постійних знущань, принижень і систематичного цькування (булінг). Особливу небезпеку становить систематичне насильство – цькування або булінг. Попри те, що проблема булінгу є актуальною для всього світу в Україні на неї почали звертати увагу особливу увагу протягом останніх 5 років. При цьому слід зауважити, що за даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) у 2016 році із 42 досліджуваних країн Україна посіла 9 місце за кількістю постраждалих від цькування. Опитування ВООЗ показало, що випадків цькування серед 11-річних більше, ніж серед 15-річних. В Українському інституті дослідження екстремізму вважають, що в старшому віці розповсюдженим стає психологічне насильство. За даними UNICEF20 на сьогоднішній день ситуація в Україні щодо насильства серед учнівської молоді така: 67 % дітей стикалися з випадками боулінгу за останні 2-3 місяці; 44 % школярівспостерігачів ігнорували боулінг, тому що їм було страшно за себе; 24 % українських школярів зараховують себе до числа жертв боулінгу; 40 % жертв боулінгу ні з ким не діляться проблемою; більшість дітей булять за те, що вони виглядають, говорять, думають не так, як більшість оточуючих їх дітей; сором’язливі та закриті до спілкування діти стають жертвами булінгу в 2 рази частіше за інших

Поняття та ознаки булінгу

Булінг (цькування), тобто діяння учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи або такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого.

Типовими ознаками булінгу (цькування) є:

 систематичність (повторюваність) діяння;

 наявність сторін – кривдник (булер), потерпілий (жертва булінгу),

спостерігачі (за наявності);

 дії або бездіяльність кривдника, наслідком яких є заподіяння психічної та/або фізичної шкоди, приниження, страх, тривога, підпорядкування потерпілого інтересам кривдника, та/або спричинення соціальної ізоляції потерпілого»;

Форми булінгу:

• словесні образи, глузування, обзивання;

• образливі дії, жести;

• залякування та погрози за допомогою слів;

• ігнорування, бойкот, відмова від спілкування, виключення з гри;

• вимагання грошей, їжі, речей;

• навмисне пошкодження особистих речей;

• фізичне насилля (удари, штовхання, підніжки, викручування рук,

будь-які інші дії, які заподіюють біль і навіть тілесні ушкодження);

• розпускання чуток і пліток;

• приниження за допомогою мобільних телефонів та Інтернету (СМСповідомлення, електронні листи, образливі репліки і коментарі в чатах, образливі або принизливі фото, відео тощо).

Примітка

Мотивацією до булінгу стають заздрість, помста, відчуття неприязні, прагнення відновити справедливість; боротьба за владу; потреба підпорядкування лідерові, нейтралізації суперника, самоствердження тощо.

Види булінгу:

●Фізичне насильство найбільш помітне, однак складає менше третини випадків булінгу (штовхання, підніжки, зачіпання, бійки, ляпаси, пошкодження та знищення одягу та особистих речей жертви, а також погляди, жести, образливі рухи тіла та міміки обличчя).

●Економічний булінг – крадіжки, пошкодження чи знищення одягу та інших особистих речей жертви, вимагання грошей тощо.

●Психологічний булінг – принизливі погляди, жести, образливі рухи тіла, міміки обличчя, поширення образливих чуток, ізоляція, ігнорування, погрози, жарти, маніпуляції, шантаж тощо.

●Сексуальний булінг – принизливі погляди, жести, прізвиська та образи сексуального характеру, зйомки у переодягальнях, поширення образливих чуток, сексуальні погрози, жарти тощо.

●Кібербулінг – приниження за допомогою мобільних телефонів, інтернету, інших електронних пристроїв (пересилка неоднозначних фото, обзивання по телефону, знімання на відео бійок чи інших принижень і викладання відео в мережу інтернет, цькування через соціальні мережі). Останнім часом спостерігається тенденція до проявів агресії та насильства серед учнівської молоді, які вони знімають на фото- та відеокамери, мобільні телефони. Така небажана агресивна поведінка дітей шкільного віку, яка призводить до цькування дитини іншою дитиною або групою дітей з метою приниження, залякування та демонстрації сили через Інтернет, мобільні телефони та інші електронні пристрої має назву кібербулінг.

До кібербулінгу відноситься розповсюдження чуток та образливих коментарів з використанням електронної пошти, мобільних телефонів (наприклад, надсилання СМС), пересилка неоднозначних фото, обзивання по телефону, знімання на відео бійок чи інших принижень і викладання відео в мережу Інтернет, цькування через соціальні мережі і сайтів соціальних мереж. До кібербулінгу можна віднести імітування чужих профілів у соціальних мережах, що завдає шкоди іншій дитині та шкодить її соціальному статусу.

Цей вид цькування досить часто розповсюдженій у шкільному середовищі.

Учасники булінгу:

1) жертва булінгу;

2) учасники, які здійснюють насилля, ініціюють та відіграють лідерські ролі у процесі буллінгу – «буллери» або переслідувачі, агресори;

3) наслідувачі – учасники, які позитивно ставляться до знущань над іншими  приймають активну участь у цьому, але зазвичай не є ініціаторами та не відіграють головної ролі;

4) пасивні «буллери» – учасники, які відкрито підтримують буллінг, наприклад шляхом сміху чи привертання уваги до ситуації, проте не втручаються в неї;

5) потенційні «буллери» – учасники, яким подобаються знущання, але вони не виявляють цього ззовні;

6) «спостерігачі» – учасники, які відкрито не беруть участі у буллінгу, і можуть вважати, що це не їхня справа, тобто виявляють байдуже ставлення до ситуації;

7) «потенційні захисники» – ці учасники негативно ставляться до насилля і вважають, що повинні допомогти жертві, проте нічого не роблять;

8) «захисники» – учасники, які виявляють негативне ставлення до явища, вони захищають жертву або намагаються їй допомогти.

Типові риси булера:

 потреба панувати й підпорядковувати собі інших учнів, переслідуючи власні цілі;

 вони імпульсивні й легко шаленіють;

 зухвалість та агресивність у ставленні до дорослих (передусім батьків і вчителів);

 відсутність співчуття до своїх жертв;

Примітка

Булерами ж найчастіше стають ті, хто ростуть без заборон та авторитету батьків, але в той же час їм не вистачає уваги і поваги дорослих. У більшості таких дітей – яскраво виражені нарцисові риси характеру. Їм весь час доводиться самостверджуватися за рахунок інших людей, доводити власну перевагу.

Характерні риси жертв булінгу:

 полохливість, вразливість, замкнутість й сором’язливість;

 тривожність, невпевненість в собі, низька самооцінка;

 схильність до депресії, думки про самогубство;

 відсутність близького друга серед однолітків;

 можуть бути фізично слабшими за своїх ровесників.

Примітка

Ці риси є водночас і причиною, і наслідком булінгу. Разом з тим, ідтворити типовий портрет жертви неможливо, жертвою цькування може стати абсолютно будь-яка дитина. Однак найчастіше жертвами стають ті, хто найбільше виділяється (дивно одягнений, дивно поводиться, неохайний).Також потенційними жертвами є ті, хто швидко втрачає самовладання, легко піддається емоціям.

ПРИЧИНИ ТА НАСЛІДКИ ВЧИНЕННЯ НАСИЛЬСТВА ПО ВІДНОШЕННЮ ДО ДІТЕЙ В ЗАКЛАДАХ ОСВІТИ

Причини (підстави) вчинення насильства по відношенню до дітей в закладах освіти можна виокремити в чотирі групи:

 особистісні;

 сімейні;

 соціальні;

 викликані оточенням (середовищем).

Особистісні чинники вчинення насильства по відношенню до дітей в закладах освіти – це фізичні чи психологічні особливості дитини (індивідуальні особливості фізичного, психічного, інтелектуального розвитку, зовнішності тощо), а саме:

 розлади та порушення в розвитку дитини (так, ініціаторами боулінгу (цькування) можуть бути діти, які мають певні індивідуальні психологічні особливості і, як наслідок, агресивну поведінку (синдром дефіциту уваги, гіперактивності, розлади поведінки, біполярний розлад, опозиційний розлад, посттравматичний стресовий розлад та інші);

 будь-яка інакшість – відмінність дитини від інших дітей, наприклад, зовнішній вигляд, стан здоров’я, національність тощо;

 іноді діти вважають булінг (цькування) прийнятним способом самоствердження та завоювання авторитету в очах друзів та однолітків: стати популярними, керувати, мати вплив на інших, привернути увагу, змусити інших їх боятися та поважати (ця причина має більшу вірогідність у період переходу з початкових до середніх та з середніх до старших класів, а також, коли у класі з’являються нові учні/учениці;

 спосіб поведінки дитини – коли дитина проявляє або не проявляє активність, на яку від неї очікує більша частина групи (класу) (відмінник(-ця), двієчник(-ця), занадто активний(-а)/пасивний(-а), експресійний(-а)/закритий(-а));

 намагання компенсувати невдачі в навчанні, суспільному житті тощо (так, деякі діти булять через заздрість успішнішим учням/ученицям,

через кращі або крутіші речі, одяг, гаджети).

Сімейні чинники вчинення насильства по відношенню до дітей в закладах освіти:

 брак близьких стосунків у батьків з дитиною та відсутність їхньої уваги до неї позбавляє дитину можливості ділитись з рідними своїми проблемами та труднощами у спілкуванні;

 слабкий або занадто сильний (авторитарний стиль спілкування) контроль над дитиною (наприклад, якщо батьки не дають дитині спокою через оцінки, кричать на неї, позбавляють прогулянок і спілкування, не залишаючи час для відпочинку, то дитина поводитиметься в школі так само);

 гіперопіка над дитиною (наприклад, коли дитина виходить із сімейного оточення у зовнішній світ, вона не здатна самостійно вирішувати проблеми, не розуміє важливості прийняття інших людей тощо);

 тиск або жорстоке поводження батьків, що призводить до сприйняття дитиною навколишнього світу як постійного джерела загрози (наприклад, якщо дитина в родині засвоює, що сварки, бійки, образи, критика та приниження іншого є єдиним засобом висловити своє невдоволення, то в подібній ситуації в школі дитина починає діяти за звичною для неї схемою);

 домашнє насильство (дитина, що потерпає від домашнього насильства, є не тільки постраждалою, а може стати і кривдником(-цею).

Чинники насильства по відношенню до дітей в закладах освіти, викликані оточенням (середовищем):

 ігнорування проблеми на рівні закладу освіти (іноді педагогічний персонал закладу освіти відмовляється визнавати випадки булінгу (цькування) в групі (класі) або закладі освіти в цілому, просто ігнорує це явище);

 відсутність цілісної системи щодо створення безпечного освітнього середовища: сприятливого соціально-психологічного клімату в закладі освіти; комплексних заходів щодо протидії насильству щодо дітей; впровадження відновного підходу та відновних практик в освітній процес закладу освіти; створення безпечних умов під час освітнього процесу;

 відсутність розроблених алгоритмів, механізмів, політик виявлення та реагування на ситуації насильства, булінгу в закладі освіти;

 низький рівень знань учасників освітнього процесу з питань протидії та запобігання насильству, булінгу (низький рівень ідентифікації та самоідентифікації постраждалих від насильства, булінгу);

 пріоритетність у роботі з дітьми, постраждалими від насильства, булінгу (як наслідок, приділення недостатньої уваги роботі із дітьмиспостерігачами/свідками та кривдниками(-цями);

 використання статево-рольового підходу в освітньому процесі замість ґендерного підходу;

 авторитарний стиль навчання (іноді вчителі самі можуть бути ініціаторами булінгу (цькування), коли учень/учениця розглядається як об’єкт педагогічного впливу, а не рівноправний партнер(-ка). Вчитель(-ка) особисто приймає рішення, без урахування думок учнів/учениць, встановлює жорсткий контроль за виконанням своїх вимог, внаслідок чого учні/учениці втрачають активність, характеризуються низькою самооцінкою та агресивністю);

 виокремлення вчителем(-кою) будь-якого(-ої) учня/учениці як позитивного або негативного прикладу для інших часто призводить до нездорового суперництва, яке у майбутньому переростає у булінг (цькування) цієї дитини.

Соціальні чинники вчинення насильства по відношенню до дітей в закладах освіти (це стереотипи, культурні норми, соціальна та економічна нерівність, вплив інформаційних технологій (ЗМІ, інтернет, ігри, фільми тощо):

 ґендерні стереотипи;

 сексуальна орієнтація (про поширення булінгу (цькування) за ознакою сексуальної орієнтації свідчать результати дослідження, проведеного ВБО «Точка опори» у 2018 році, згідно з яким 48,7% опитаних ЛГБТ-учнів та учениць почувають себе у небезпеці в закладі освіти через свою сексуальну орієнтацію;

 соціальна та економічна нерівність є досить розповсюдженою причиною боулінгу (цькування) в закладі освіти (учні/учениці із забезпечених сімей або з сімей з високим соціальним статусом можуть зневажливо ставитися до учнів/учениць із малозабезпечених сімей);

 представники етнічних меншин, вимушено переміщені особи, мігранти частіше за інших підпадають під булінг (цькування) в закладі освіти навіть з боку вчителів;

 діти, які стають об’єктами зневажливого ставлення інших, можуть проявляти насильницькі дії проти своїх кривдників(-иць), що стає способом відновлення справедливості та самоствердження;

 популяризація насильницьких моделей поведінки на телебаченні, в кінематографі, в мережі інтернет тощо.

Наслідки шкільного насильства

 Жертви булінгу переживають важкі емоції - почуття приниження і сором, страх, розпач і злість.

 Булінґ вкрай негативно впливає на соціалізацію жертви, спричиняючи:

• неадекватне сприймання себе – занижене самооцінювання, комплекс неповноцінності, беззахисність;

• негативне сприймання однолітків – відсторонення від спілкування, самотність, прогули у школі;

• неадекватне сприймання реальності – підвищену тривожність, різноманітні фобії, неврози;

• девіантну поведінку – схильність до правопорушень, суїцид альні наміри, формування алкогольної, тютюнової чи наркотичної залежності.

Через різні причини багато дітей не повідомляють про пережите насильство або булінг. Тому важливу роль у виявленні фактів насильства відіграє спостережливість педагогів та інших працівників закладу освіти, їх уважне ставлення до учнів і здатність вчасно помітити симптоми неблагополуччя в їх поведінці і настрої.

ЗАХОДИ ЩОДО ПОПЕРЕДЖЕННЯ НАСИЛЬСТВА

ПО ВІДНОШЕННЮ ДО ДІТЕЙ ТА НАПРЯМКИ УДОСКОНАЛЕННЯ

ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

Відповідно до ст. 1 Закону запобігання домашньому насильству (у тому числі щодо дітей) визначається як система заходів, що здійснюються органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, а також громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, та спрямовані на:

 підвищення рівня обізнаності суспільства щодо форм, причин і наслідків домашнього насильства;

 формування нетерпимого ставлення до насильницької моделі поведінки у приватних стосунках;

 небайдужого ставлення до постраждалих осіб, насамперед до постраждалих дітей;

 викорінення дискримінаційних уявлень про соціальні ролі та обов’язки жінок і чоловіків, а також будь-яких звичаїв і традицій, що на них ґрунтуються.

Тоді як протидія домашньому насильству (у тому числі щодо дітей) це система заходів, що здійснюються органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, а також громадянам України, іноземцями та особами без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, та спрямовані на:

 припинення домашнього насильства;

 надання допомоги та захисту постраждалій особі;

 відшкодування їй завданої шкоди;

 належне розслідування випадків домашнього насильства;

 притягнення до відповідальності кривдників та зміну їхньої поведінки.

Таким чином запобігання (попердження) домашньому насильству щодо дітей є одним із напрямків (форм) протидії такому явищу.

До завдань у сфері попередження (запобігання) домашньому насильству щодо дітей слід віднести:

1) визначення стану, причин і передумов поширення домашнього насильства щодо дітей;

2) підвищення рівня поінформованості населення про форми, прояви, причини і наслідки домашнього насильства щодо дітей;

3) сприяння розумінню суспільством природи домашнього насильства щодо дітей, його негативного впливу на дітей;

4) формування в суспільстві нетерпимого ставлення до насильницьких моделей поведінки, небайдужого ставлення до постраждалої дитини, усвідомлення домашнього насильства як порушення прав дитини;

5) заохочення всіх членів суспільства, насамперед чоловіків і хлопців, до активного сприяння запобіганню домашньому насильству щодо дітей.

Заходами у сфері попередження (запобігання) домашньому насильству щодо дітей є:

1) вивчення ситуації та збір згрупованих за суб’єетом посягання (дитиною) статистичних даних про факти домашнього насильства;

2) організацію і проведення галузевих та міжгалузевих досліджень стану, причин і передумов поширення домашнього насильства щодо дітей, ефективності законодавства у сфері запобігання та протидії домашньому насильству щодо дітей та практики його застосування;

3) організацію і проведення серед населення, у тому числі серед дітей та молоді, інформаційних кампаній щодо запобігання та протидії домашньому насильству щодо дітей, роз’яснення його форм, проявів і наслідків;

4) розроблення та впровадження у навчальних закладах навчальних і виховних програм з питань запобігання та протидії домашньому насильству стосовно дітей;

5) залучення засобів масової інформації до проведення просвітницьких кампаній, спрямованих на виконання завдань у сфері запобігання домашньому насильству щодо дітей, зокрема формування небайдужого ставлення до постраждалих дітей, усвідомлення необхідності невідкладного повідомлення про випадки домашнього насильства щодо дітей, зокрема до кол-центру з питань запобігання та протидії домашньому насильству щодо дітей;

6) організацію та проведення спільних і спеціалізованих тренінгів та семінарів для фахівців, які працюють у сфері запобігання та протидії домашньому насильству щодо дітей, а також для працівників правоохоронних органів і суддів.

Форми запобіжних заходів проти жорстокого поводження з дітьми та захисту дітей від насильства в сім’ї можна сформувати в три групи: первинні, вторинні і третинні.

Первинні заходи запобігання насильства щодо дітей - це дії, спрямовані на інформування громадськості щодо наслідків жорстокого поводження з дітьми та зміну поведінки стосовно виховання дітей, а саме:

 проведення інформаційних кампанії щодо підвищення громадської свідомості, які проводяться як державними так і недержавними організаціями;

 відвідування працівниками соціальної служби та служби охорони здоров’я сім’ї, в якій були зафіксовані випадки будь-якої форми насильницького впливу щодо дитини;

 проведення навчальних програм з усвідомленого батьківства та

розвитку дитини;

 функціонування телефонних ліній допомоги;

 консультування у громадських центрах тощо.

Вторинними засобами запобігання насильству щодо дітей є спеціалізовані послуги сім’ям, які потребують додаткової допомоги, шляхом визначення факторів ризику поганого ставлення до дитини. Для соціального працівника у даному випадку необхідно пам’ятати, що не всі сім’ї, які мають фактори ризику, матимуть і випадки поганого ставлення. Підхід відбору це тільки засіб, що дозволяє забезпечити підтримку тим родинам, які мають одаткові потреби. Таким чином, хоч цей підхід може розглядатися як суперечливий, після відбору відбувається позитивне та корисне втручання.

Різноманітні дослідження встановили численні фактори ризику. Жорстокість у сім’ї (зазвичай насилля чоловіка чи дружини) є найбільш передбачуваний - фактор ризику, який призводить до насильства над дитиною у майбутньому.

При проведенні відбору сім’ї для втручання (у випадку настання ризиків насильства щодо дитини) необхідно враховувати наступні фактори:

 батьківське сприйняття дитини;

 батьківську позицію дитини; і

 ндикатори формування прив’язаності;

 якість батьківства.

Третинні засоби запобігання насильства щодо дітей – це надання послуг дітям та сім’ям, з якими вже трапились випадки насильства чи нехтування. Відповідне (реакційне) стеження та виявлення випадків насильства чи нехтування дітьми призводить до втручання у сім’ю, з метою припинення поганого ставлення та попередження його в майбутньому. Цей вид діяльності є необхідним навіть за наявністю проактивних первинних та вторинних запобіжних заходів. В Україні з дітьми, які потерпіли від жорстокого поводження, насильства працюють вже згадані вище центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, які створюють притулки для жінок з дітьми, що постраждали від насильства. Будь-яке залучення працівників соціальної сфери до захисту дитини від жорстокого поводження повинно розглядатися в контексті мультидисциплінарного підходу. Всі запобіжні заходи мають проводитися в рамках Конвенції ООН про права дитини та чинного

законодавства України.

З метою удосконалення системи захисту дітей від жорстокого поводження та попередження насильства в сім’ї суб’єктам такого захисту необхідно:

 сприяти ефективній взаємодії управлінь (відділів) у справах сім’ї, молоді та спорту, служб у справах дітей, центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, підрозділів поліції ювенальної превенції, органів та закладів освіти, охорони здоров’я у попередженні жорстокого поводження з дітьми, фізичного, сексуального, психологічного, соціального насильства, наданні невідкладної допомоги дітям, які потерпіли від жорстокого поводження;

 активізувати висвітлення у засобах масової інформації питань правового захисту дітей та неповнолітніх, а також профілактики та запобігання будь-яким негативним явищам, злочинності в дитячому та молодіжному середовищі;

 забезпечити дієвий контроль за організацією роботи служб у справах дітей та центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді щодо попередження насильства в сім’ї, захисту дітей від жорстокого поводження;

 Міністерству освіти і науки України спільно з Міністерством соціальної політики України, Міністерством внутрішніх справ України, Міністерством юстиції України доцільно:

 розробити серію пам’яток, буклетів для дітей та неповнолітніх щодо їх прав та обов’язків, механізмів захисту порушених прав та забезпечити розповсюдження у навчальних закладах;

 здійснювати правороз’яснювальну роботу для неповнолітніх у навчальних закладах, а також у школах-інтернатах, у притулках для дітей, у центрах соціально-психологічної реабілітації дітей, в установах виконання покарань.

 провести аналіз здійснення правового батьківського всеобучу, зокрема з питань насильства в сім’ї, контролю за відвідуванням занять школярами, заходів впливу на батьків за не відвідання дітьми навчальних закладів;

 вдосконалювати правовиховну роботу зі школярами щодо їх захисту від проявів дискримінації, будь-яких форм насильства та вживати необхідних заходів щодо вчасного попередження та недопущення насильства над дітьми в закладах освіти.

 підтримувати шкільне самоврядування, створення учнівських рад, роботу дитячих омбудсменів, молодіжні та дитячі, громадські організації;

 організовувати ознайомлення учнів загальноосвітніх, професійнотехнічних навчальних закладів з нормативно-правовими актами з питань соціального та правового захисту дітей шляхом проведення лекцій, бесід, консультацій з метою роз’яснення їх основних прав, свобод та обов’язків, а також відповідальності неповнолітніх за вчинення кримінальних та інших правопорушень;

 спільно з відповідними підрозділами місцевих державних адміністрацій організувати проведення нарад, семінарів, консультацій для заступників директорів шкіл з виховної роботи з питань роз’яснення чинного законодавства стосовно захисту прав дитини, зокрема Конвенції ООН про права дитини, Законів України «Про охорону дитинства», «Про освіту», Про загальну середню освіту» та відповідальності за їх порушення.

Завданнями діяльності щодо попередження та протидії боулінгу (цькуванню) в закладі освіти є:

 створення безпечного освітнього середовища в закладі освіти, що включає психологічну та фізичну безпеку учасників освітнього процесу;

 визначення обставин, причин і передумов поширення боулінгу (цькування) в закладі освіти;

 підвищення рівня поінформованости учасників освітнього процесу про булінг (цькування);

 формування в учасників освітнього процесу нетерпимого ставлення до насильницьких моделей поведінки, усвідомлення булінгу (цькування) як порушення прав людини;

 заохочення всіх учасників освітнього процесу до активного сприяння запобіганню булінгу (цькуванню).

До заходів, спрямованих на попередження та протидію боулінгу (цькуванню) в закладі освіти, належать заходи щодо:

 організації належних заходів безпеки відповідно до законодавства (пост охорони, відеоспостереження за місцями загального користування тощо);

 організації безпечного користування мережею інтернет під час освітнього процесу;

 контролю за використанням засобів електронних комунікацій малолітніми чи неповнолітніми здобувачами освіти під час освітнього процесу;

 розвитку соціального та емоційного інтелекту учасників освітнього процесу, зокрема (розуміння та сприйняття цінності прав та свобод людини, вміння відстоювати свої права та поважати права інших, розуміння та сприйняття принципів рівности та недискримінації, поваги до гідности людини, толерантности, соціальної справедливости, доброчесности, вміння втілювати їх у власні моделі поведінки;          здатності попереджувати та розв’язувати конфлікти ненасильницьким шляхом;      відповідального ставлення до своїх громадянських прав і обов’язків, пов’язаних з участю в суспільному житті;          

 здатности визначати, формулювати та аргументовано відстоювати власну позицію, поважаючи інші, відмінні від власних, думки/позиції, якщо вони не порушують прав та гідности інших осіб;

 здатності критично аналізувати інформацію, розглядати питання з різних позицій, приймати обґрунтовані рішення;

 здатності до комунікації та вміння співпрацювати для розв’язання різних суспільних проблем, зокрема шляхом волонтерської діяльности тощо);

 підвищення рівня обізнаности учасників освітнього процесу про булінг (цькування),його причини та наслідки, порядок реагування на випадки булінгу (цькування) тощо;

 створення в закладі освіти культури, що ґрунтується на нетерпимости до будь-яких форм насильства та дискримінації, зокрема булінгу (цькування) (Наказ МОН України № 1646 від 28 грудня 2019 року «Деякі питання реагування на випадки булінгу (цькування) та застосування заходів виховного впливу в закладах освіти»).

ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ ЗАХОДІВ ПОПЕРЕДЖЕННЯ ВЧИНЕННЯ НАСИЛЬСТВА ЩОДО ДІТЕЙ, В ТОМУ ЧИСЛІ ЖОРСТКОГО ПОВОДЖЕННЯ З ДІТЬМИ

В результаті узагальнення вітчизняних та зарубіжних практикзастосування заходів попередження насильства щодо дітей, слід виокремититі форми діяльності підрозіділів поліції які необхідно активізувати з метою підвищення ефективності діяльності підрозділів поліції (в межах їх компетенції) у цій сфері, зокрема:

1) розробити методику оперативної обробки повідомлень, які надходять кол-центру з питань запобігання та протидії домашньому насильству від дітей та ніших осіб щодо вчинення відносно них насильницьких дій, шляхом системи ідентифікації особи-заявника та визначення рівнів небезпеки (потенційний, реальний, надзвичайний);

2) розробити систему сповіщення служб втручання (поліції, соціальних служб) щодо реагування на повідомлення про здійснення насильства щодо дітей за рівнями небезпеки (потенційний, реальний, надзвичайний) для необхідності їх оперативного виїзду на місце події з урахуванням наближення їх дислокації;

3) здійсненювати постійний моніторинг способу життя сім’ї в якій було вчинено домашнє насильство та насильство щодо дітей, інформація про які занесена до Єдиного державного реєстру випадків домашнього насильства та насильства щодо дітей (доцільно орієнтуватись на дані, які були внесені ЄДР за останній рік), особливу увагу необхідно здійснювати щодо сімей в яких двічі і більше зафіксовані випадки домашнього насильства, особливо тих які стоять на обліку;

4) одним із напрямків діяльності підрозділів ювенальної превенції Національної поліції доцільно визначити – перевірку закладів виховання дітей (дитячих будинків і загальноосвітніх школи-інтернатів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, усіх типів і форм власності) у тому числі будинків сімейного типу на предмет дотримання прав і свобод дітей а також проведення бесід щодо фактів насильства над дітьми чи умов, які можуть до цього привести;

5) також одним із напрямків діяльності підрозділів ювенальної превенції Національної поліції доцільно визначити - контроль за виконанням кривдниками (щодо дітей, або коли дитина стала свідком насильства спеціальних заходів протидії домашньому насильству протягом строку їх дії зокрема – термінового заборонного припису стосовно кривдника та обмежувального припису стосовно кривдника, який застосовваний за рішеннням суду;

6) систематизувати напрямки взаємодії поліції з іншими суб’єктами у сфері запобігання насильству щодо дітей (у выдповідному Порядку, затвердженому Постановою КМУ від 22 серпня 2018 р. № 658) з визначенням конкретних заходів, які спрямовані не на виявлення та фіксацію домашнього насильства, а на координацію щодо застосування заходів профілактики (недопущення) вчинення насильства щодо дітей.