ГЛАДКИЙ Олександр Павлович, 23.08.1985 – 24.12.2024
Олександр Павлович народився 23 серпня 1985 року в селі Панасівка, де пройшли його дитинство та юність. З першого по четвертий клас він навчався у Великосорочинській школі-інтернаті, а згодом — у Савинцівській загальноосвітній школі, яку закінчив у 2003 році. Далі – навчання у Полтаві, в професійно-технічному училищі № 10, де хлопець здобув фах помічника бурильника.
У цивільному житті Олександр був людиною з великої літери та майстром на всі руки. Про таких кажуть: «робота в руках горіла». Він працював слюсарем, єгерем, водієм вантажних машин, ніколи не цурався жодної праці, був напрочуд працьовитим і безвідмовним. До повномасштабної війни він керував великими фурами, а коли прийшло лихо — не лишився осторонь. Останній час він возив гуманітарну допомогу туди, де найгарячіше — нашим військовим. Згодом і сам став до лав Захисників.
14 жовтня 2024 року Олександр був відправлений на навчання, а вже з грудня 2024 року офіційно став на захист Батьківщини у складі 120-ї бригади територіальної оборони. Він пішов на фронт зі своєю особливою зброєю — з посмішкою та піснею. Олександр надзвичайно любив музику, гарно співав. Він буквально крокував із піснею по життю. Навіть у найважчі хвилини, в окопах під обстрілами, коли здригалася земля, він знаходив сили співати, підбадьорюючи всіх навколо. Саме за цю незламність духу побратими й дали йому цей легендарний позивний — «Маестро». Військові товариші згадують його як сміливого, відважного воїна, який завжди був готовий підставити плече та першим прийти на допомогу. У вільний час він мріяв про спокійне життя, згадував свої улюблені полювання та риболовлю...
Але війна безжальна. 24 грудня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Іванівка, на Лиманському напрямку у Краматорському районі Донеччини, зв'язок із Олександром обірвався. Довгі місяці невідомості, надії та невимовного чекання... Майже два роки тривала боротьба за те, щоб повернути Героя додому. Після обміну тіл загиблих, у вересні 2025 року було відібрано зразки ДНК, і лише нещодавно — 18 серпня 2026 року — збіг генетичного аналізу підтвердив те, у що так не хотілося вірити. Олександр офіційно вважається загиблим із того самого трагічного дня — 24 грудня 2024 року.
Смерть Олександра — це глибока, незагоєна рана та непоправна втрата для всієї нашої громади та для України. Але найбільший, пекучий біль сьогодні розриває серця його родини.
