Інформація!
РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО РОБОТИ З ОРГАНАМИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ (ОБЛАСНИМИ, РАЙОННИМИ СІЛЬСЬКИМИ, СЕЛИЩНИМИ, МІСЬКИМИ РАДАМИ) ТА ЇХ ВИКОНАВЧИМИ ОРГАНАМИ ЩОДО ПРОТИДІЇ ТУБЕРКУЛЬОЗУ
Підстави Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні»; Закон України «Про добровільне об'єднання територіальних громад»; Закон України «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз» : Стаття 8. Повноваження органів місцевого самоврядування у сфері протидії захворюванню на туберкульоз 1. Органи місцевого самоврядування у сфері протидії захворюванню на туберкульоз: 1) затверджують місцеві програми протидії захворюванню на туберкульоз, здійснюють їх матеріально-технічне і фінансове забезпечення та контроль за їх виконанням; 2) забезпечують виконання передбачених законом заходів соціального захисту хворих на туберкульоз; 3) здійснюють інші повноваження, визначені законом. Передумови Цілі Стійкого Розвитку (ЦСР) ООН до 2030 р. та пов'язана з ними глобальна Стратегія ВООЗ з ліквідації туберкульозу, а також супутні стратегії, плани та програми профілактики, виявлення та лікування туберкульозу надали урядам країн ефективні інструменти для забезпечення прогресу у ліквідації туберкульозу. Але, незважаючи на прикладені зусилля, туберкульоз залишається причиною величезного тягаря смертей, суттєвих фінансових витрат для людей, які хворіють на туберкульоз, та їхніх сімей. Ситуація погіршилася через пандемію COVID-19. Згідно з даними Глобальної доповіді [ 1 ] щодо туберкульозу 2021 року, найбільш очевидний вплив пандемії – це різке скорочення кількості зареєстрованих уперше виявлених випадків туберкульозу. У світі цей показник знизився з 7,1 мільйона у 2019 році до 5,8 мільйона у 2020 році. Обмежений доступ до діагностики та лікування ТБ призвів до підвищення рівня смертності від туберкульозу. Зниження захворюваності на туберкульоз, досягнуте в попередні роки, майже повністю припинилося. Терміново потрібно вжити заходів щодо пом'якшення цих впливів, інакше зобов'язання, які взяли на себе країни за результатами Наради високого рівня Генеральної Асамблеї ООН щодо туберкульозу у 2018 р. не буде виконано. Ситуація з пандемією яскраво демонструє зв'язок туберкульозу із соціальними чинниками. Система охорони здоров'я не може самостійно впливати на соціальні детермінанти та фактори ризику туберкульозу. Вирішення завдання забезпечення доступу до можливостей та умов, що сприяють здоров'ю для всіх людей, незалежно від того, хто вони і де вони проживають, можливе лише за наявності твердої політичної прихильності, багатосекторального співробітництва та підзвітності на всіх рівнях, включно з рівнем громад. [ 1] https://www.who.int/publications/digital/global-tuberculosis-report-2021 Комісія ВООЗ з питань соціальних детермінантів здоров'я визначила подолання туберкульозу як пріоритетну умову для громадського здоров'я [ 2 ], оскільки він представляє значний сукупний тягар хвороб, демонструє значні відмінності між різними верствами населення та непропорційно впливає на певні групи населення. Не лише бідні люди хворіють на туберкульоз, але умови життя, до яких призводить бідність, сприяють передачі туберкульозу, переривання лікування чи відмови від лікування. Метою Плану дій щодо туберкульозу Європейського регіону Всесвітньої організації охорони здоров’я на 2023-2030 роки є покласти край розповсюдженню туберкульозу шляхом досягнення універсального доступу до профілактики, діагностики та лікування 3. Такий універсальний доступ є неможливим без соціальної мобілізації та широкого залучення громад. Саме на рівні громади найефективніше реалізується міжсекторальна взаємодія та координуються зусилля партнерів. На місцевому рівні є можливість відповідно діяти щодо ключових та вразливих до туберкульозу груп населення, мінімізувати фактори ризику серед цих груп. Зусилля громад можуть бути ефективними на всіх етапах протидії туберкульозу: запобігання поширенню, профілактика, сприяння діагностиці, лікуванню та реабілітації. Згідно з даними аналізу ДУ Центр громадського здоров'я МОЗ України (далі- ЦГЗ) [ 4 ], щороку в Україні не виявляється більше 20 % випадків захворювання на туберкульоз, що може сприяти його поширенню. Прогностично небезпечним є несвоєчасне звернення хворих за медичною допомогою, пізнє виявлення туберкульозу та ТБ/ВІЛ ко-інфекції, що може призвести до підвищення рівня смертності від туберкульозу, тому потребує додаткових зусиль та комплексного багатосекторального підходу до профілактики, раннього виявлення туберкульозу, розширення активного виявлення ТБ та охоплення контактних осіб та людей з груп ризику профілактичним лікуванням, посилення інформаційної роботи з населенням. У 2014 році Україна вперше увійшла до п'ятірки країн світу найвищим показником захворюваності на мультирезистентний туберкульоз (збудник туберкульозу стійкий до основних протитуберкульозних препаратів). Серед людей, у яких було вперше виявлено туберкульоз, кожен третій мав стійкість до протитуберкульозних препаратів. З початку розвитку епідемій туберкульозу та ВІЛ-інфекції/СНІДу значний обсяг послуг з догляду та підтримки надавався коштом донорів громадськими, благодійними, релігійними та іншими організаціями з мінімальним фінансуванням за рахунок коштів державного бюджету. В умовах переходу від донорського фінансування виникають додаткові ризики зниження фінансування протитуберкульозних послуг, які надають організації громадянського суспільства та спільнот за кошти донорської допомоги, зокрема спектру послуг, спрямованих на соціально-психологічну підтримку, правозахисну діяльність, профілактичну роботу із соціально вразливими та важко доступними групами населення. Додаткові ризики погіршення доступу до медичної допомоги, особливо для соціально вразливих груп населення, виникають в умовах реформи системи охорони здоров'я, що триває. Складна соціальноекономічна ситуація, спровокована війною та наслідками пандемія COVID-19, призводить до зростання безробіття та зниження прибутків більшості українців. Тому дуже важливо приступити до ретельнішої оцінки ресурсів, фінансового та програмного планування з використанням багатосекторального підходу, щоб, об'єднавши зусилля на рівні громад, подолати існуючі виклики в конкретній громаді. Повномасштабне вторгнення рф на територію України у 2022 році спочинило ряд безпрецедентних викликів як для протитуберкульозної служби , так і системи охорони здоров’я в цілому. Руйнування закладів, міграційні процеси, фінансовий дефіцит – це неповний список нових реалій, в яких змушені працювати і надавати якісну медичну допомогу медичні працівники. Україна взяла на себе низку міжнародних зобов'язань, виконання яких допоможе подолати існуючі соціальні проблеми та сприяти подоланню туберкульозу, зокрема завдяки впровадженню багатосекторального підходу. Глобальні зобов'язання та прийняті Україною зобов'язання, наведені в малюнку.https://rada.info/upload/users_files/24832716/80448436cf7ad16ffa3992fcb30f25a5.pdf
